«Потрібно не просто співчувати, а допомагати тому, кого ображають»

15 Листопада, 2024

В авторському циклі інтерв’ю про булінг 13-річний Денис ділиться своїм досвідом навчання в польській школі та випадки цькування українських учнів, свідком яких він став. Хлопець ділиться труднощами адаптації до нової мови, описує поведінку агресорів і вчителів, які подекуди ігнорують проблему або ж є її безпосередніми учасниками. Денис ділиться своїми міркуваннями, як підтримувати постраждалих, і наголошує на важливості відкрито говорити про цю проблему, аби її подолати.

Анна Танцюра, М-2

Фото надане автором


Денис, 13 років, м. Ченстохова

  • Привіт, Денисе! Дякую тобі за готовність розповісти сьогодні про булінг в іноземній школі.
  • Привіт, Аню! Це дуже важлива тема, тому я розповім про ситуації булінгу в школі за кордоном, де я навчаюся.
  • Для початку розкажи, де та у якому класі ти навчаєшся.
  • Зараз ми з батьками проживаємо в польському місті Ченстохова. Тут ходжу до школи та навчаюся в 7 класі, але в українській школі я зараз навчався б у 8. Це тому, що в Польщі та Україні різні системи навчання. Спочатку було важко, але зараз легше. Добре, що зі мною вчиться багато українців.
  • Як часто ти бачиш, що інших дітей ображають у школі?
  • Булінг є і в нашій школі. Можливо, не так часто, як в інших. Тобто два чи три рази на місяць. Це поодинокі випадки. Але не можна сказати, що цього немає. Найчастіше діти ображають одне одного. Але й деякі вчителі дозволяють це собі.
  • Наведи кілька прикладів булінгу.
  • Перший випадок відбувся, як тільки я прийшов до цієї школи. Тоді хлопець, який навчався в іншому класі, зазнавав булінгу від своїх однокласників. Вони йому наказували повертатися туди, звідки він приїхав, тобто до України. Ці діти поводилися максимально жорстоко.
    Ще пригадую, як учителька образотворчого мистецтва, яка одночасно була психологом, ігнорувала, не допомагала, часто знижувала оцінки учням-українцям. Навіть якщо проєкт, який вона задавала, був виконаний добре. Якось моя однокласниця звернулася до неї по допомогу, а та їй відмовила. Не знаю, як вона може бути шкільним психологом?!
  • Що ти відчуваєш, спостерігаючи за цим?
  • Чи звертав ти увагу на те, хто найчастіше зазнавав булінгу у твоїй школі?
  • Можливо, частіше жертвами стають ті, хто не може себе захистити, ті, хто звертають на це увагу й починають ображатися. Цим вони показують, що реагують. У мене таке враження, що агресори на це й чекають, тобто такої реакції на свої дії.
  • Як реагують на булінг учителі та адміністрація школи?
  • Якщо таке стається, то вчителі телефонують батькам дитини, яка постраждала, і батькам кривдника. Їх викликають до школи, проводять з ними виховну годину. Мабуть, коли батьки приходять додому, то розмовляють зі своїми дітьми. Якщо це не припиняється, їх повторно викликають із дітьми до школи.
  • Чи пробував ти втрутитися або допомогти дитині? Якщо ні, то чому?
  • Спочатку ні. Адже я не розумів, що в таких ситуаціях треба робити. Я думав, що коли вони дізнаються, що я з України, то теж будуть мені говорити повертатися додому. Через якийсь час я став сміливішим, розповідав про це батькам і старшій сестрі.
  • Як ти говорив із дорослими про те, що ти бачив?
  • Один раз я попросив батьків залишити мене дома. Дуже сильно не хотів іти в школу. Вони почали ставити мені запитання: «Чому не хочеш?», «Що сталося?» «Тебе хтось ображає?». І тоді я не став мовчати, а розповів ту ситуацію з хлопцем. Вони поділилися своїми історіями. Допомогли мені зрозуміти, чому діти проявляють агресію і як допомогти іншим у таких випадках.
  • Як реагують інші діти, коли стають свідками булінгу?
  • Чутки про це розносяться по школі дуже швидко. Наприклад, одного разу в нашій школі побилося між собою чотири учні. Подробиці тоді ще ніхто не знав. Але потім стало відомо, що перші двоє були задираками, третій – той, хто страждав від булінгу, а четверний хотів його захистити. Так і сталася ця бійка, після якої до їх класу приїхала поліція. Зараз про них я нічого не знаю, бо вони вже випустилися зі школи.
  • Чому, на твою думку, булінг частіше спрямований на дітей з інших країн або культур?
  • Мабуть, це стається через те, що ми різні. Мама з татом повинні говорити зі своїми дітьми про іноземців, їхню культуру, традиції. Мають навчити поваги не тільки до інших націй, а й до самих себе.
  • Що ти думаєш про тих дітей, які знущалися з інших?
  • Вони завдавали сильного болю нам, коли говорили, що ми приїхали й забрали їхнє спокійне життя, їхні роботи, що ми отримуємо допомогу, гроші. Це було дуже образливо! Моя мама каже, що діти не можуть це все придумати самі, вони почули, що говорять батьки вдома, і теж почали так говорити… Може, це все починається з родини. Ті, хто ображають іноземців, не усвідомлюють, як важко нам жити в іншій країні з іншими людьми, які не схожі на нас! Також вони не знають, як це – учити нову мову вже в школі на уроці, коли тобі щось розповідають або запитують, а ти нічого не розумієш. Потім отримуєш погані оцінки, які виправити дуже важко…
  • Як, на твою думку, можна було допомогти дитині, яку ображали?
  • Я вважаю, що треба розказати вчителю, батькам. Можна ще поговорити з іншими однокласниками й почати захищати того, кого ображають. Коли багато людей почнуть звертать на це увагу, то це можна буде побороти.
  • Як цей досвід уплинув на твоє ставлення до школи та однокласників?
  • Ці випадки ніяк не погіршили моє ставлення до однокласників. Ми добре спілкуємося. Інколи бувають випадки, що ми сперечаємося між собою. Але ніхто нікого не ображає. Мені дуже подобається мій клас та наша вчителька – Пані Моніка.
  • Як школа могла б краще протидіяти булінгу, зокрема стосовно іноземних учнів?
  • Я вважаю, що для боротьби з булінгом треба запрошувати психологів, які вміють працювати з дітьми. Тоді можна буде створювати й проводити тренінги для класів. Також потрібно, щоб у школі був свій психолог. Тоді можна буде швидше й ефективніше вирішувати чимало проблем.
  • Що б ти порадив дітям, які стали жертвами булінгу?
  • Мабуть, найперше – це повідомляти батькам про такі випадки. Вони можуть звернутися до психолога, який здатний допомогти в складних ситуаціях. На мою думку, потрібно, щоб батьки повідомляли класному керівнику, директору, завучу. Вони мають знати, що таке відбувається у їхній школі, аби ефективно із цим боротися.
  • Дякую, Денисе, що поділився своїми думками. Було дуже цікаво спостерігати за тим, як ти міркуєш на таку важливу тему.
  • Мені було цікаво дати своє перше інтерв’ю. Вірю, що воно допоможе моїм одноліткам. Головне – говорити і не мовчати про проблему!

Позначки:



Коментарі:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі дописи:

26 Грудня, 2019
Безпечне святкування Нового Року й Різдва Христового

На порозі новорічно-різдвяні свята, які приносять радість і позитивні емоції від спілкування з близькими людьми. Пожежній безпеці ялинки варто приділити…

21 Грудня, 2015
Студентам-журналістам пропонують стажування на порталі “Доступ до правди”

«Доступ до правди» запрошує на стажування, яке триватиме 1-3 місяці, студентів-журналістів, а також політологів та соціологів Студенти можуть приєднатися до команди…

7 Листопада, 2019
Майбутні журналісти відвідали місцевий телеканал «ВІККА»

Студенти-третьокурсники спеціальності «Журналістика» побували на екскурсії на базі практики –      черкаському телеканалі «ВІККА» 6 листопада. Захід відбувся за…

17 Листопада, 2023
Сайт-візитівку студентського радіо презентували на кафедрі журналістики

Кафедра журналістики, реклами та PR-технологій Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького продемонструвала сайт-візитівку студентського «Радіо ЧНУ» в День працівників радіо,…