Тетяна Козловська

«Вічність на півгодини» – таку назву має збірка віршів Тетяни Козловської, студентки-журналістки, яка навчається на другому курсі. Дівчина каже, що один вірш пише півгодини, тому така назва одразу припала до душі.  Ми вирішили поспілкуватися з юною письменницею про її талант. 

– Таню, привіт! Розкажи, будь ласка, як ти почала писати?

– Привіт! Це не був якийсь запланований процес. У другому класі на олімпіаді було завдання написати вірша, мені вдалося і це мене надихнуло до творчості. Потім я припинила писати, потім почала знову і так постійно, адже все залежить від натхнення.

– А що тебе надихає зараз, коли ти вже доросла?

– Це може бути нічне місто, поїздка, розмова… Я бачу не якусь річ, а її деталі, вони мене надихають.

– Таню, ти видала власну збірку, коли ще навчалася в одинадцятому класі. Вочевидь, це  неабияке досягнення для школярки. Як, узагалі, виникла ідея видати книгу?

– Мій літературний наставник два роки аж кричав: «Таню, видавай кижку, видавай книжку!», тому я погодилася. Матеріали для видання я збирала півтора роки. У збірку ввійшли понад 30 творів, але в мене їх налічується, мабуть, близько 300. Я вирішила «брати» читача не кількістю, а якістю. Оформлення книги – це повністю мої ідеї: назва книги, обкладинка, формат та ін.

– До речі, справді, збірка оформлена досить незвично: одна частина – вірші українською мовою, а інша — російською. Чому ти вирішила зробити саме так?

Інтерв’ю з Танею

– Так дуже зручно: навіщо носити з собою дві книги, коли можна взяти одну. Я не обираю, якою мовою писати, лише записую те, що народжується десь у думках, а воно  обирає мову самостійно.

– Давай поговоримо про кумирів. Хто твій письменник-взірець?

– Кумирів нема, є лише ті, хто подобаються мені за манерою написання творів. Я трохи «вчилася» у Паші Бродського, адже він пише про важливе, але в чотири рядочки. Тому я дещо позичила його стиль.

– Які літературні плани на майбутнє ти маєш?

– Хочеться видати прозову книгу. Це буде психологічно-романтична історія, але поки вона лише в моїй голові. (сміється)

Обидві обкладинки книги

Тетяна Дзюменко, студентка 3-Ж курсу