У наступному інтервʼю нашого циклу героїня ділиться своїм досвідом шкільного булінгу. Дівчина розповідає про вплив цькування на її самооцінку й емоційний стан, про те, як навчилася давати відсіч, а також про підтримку, що отримала в неочікуваному для себе місці.
Її історія є відвертою розмовою про важливість розуміння цих ситуацій, підтримку та роботу над собою. Вона здатна надихнути інших не залишатися наодинці з проблемою.

Анна Танцюра, М-2

Всі фото надано авторкою

Анастасія, 23 роки, Київ

• Мої вітання, Анастасіє! Дякую, що погодилася поділитися свої досвідом на тему булінгу. Адже він залишається актуальним для багатьох школярів.
• Привіт! І я дякую тобі за запрошення. Думаю, що це буде корисно для тих, хто переживає подібний досвід, але боїться про це говорити.
• Як давно ти закінчили школу? Чи пам’ятаєш випадки булінгу, які пережила?
• Школу я закінчила майже 6 років тому. Згадаю випадки, що залишили свій слід у моїй пам’яті. Наприклад, коли на уроці треба було висловити свою думку, то я могла це з легкістю почати робити. Але один однокласник постійно перебивав мене словами: «Настя, та ми вже зрозуміли, що ти хотіла сказать, сядь». Було багато подібних виразів від нього. Так він робив неодноразово – не давав мені висловити свою думку. А колись, для виступу всім класом, ми готували танець. За збігом обставин я була в парі саме із цим хлопцем. Тоді він мені подобався. Усе було добре до моменту, поки нам не потрібно було зробити «підтримку». Тоді він не зміг мене підняти з першого разу і сказав, що я товста, важка і таке інше. Сказав це при всіх однокласниках! Після цього вони теж почали це помічати й дорікати мені…
• Як булінг уплинув на твоє сприйняття себе й емоційний стан під час навчання?
• У той період, у 11 класі, у мене й без цього було чимало стресу. Я почувала себе погано, навіть жахливо. Інколи відчувала себе нікчемою, негарною, на самому «дні». Сприймала свою зовнішність за критикою інших людей, важливих для мене. Моя самооцінка ще була несформованою і, звісно, я себе сприймала не так, як зараз.

• Як ти намагалася впоратися з булінгом тоді? Що тобі допомагало в цьому?
• У мене було дві стратегії. Перша: я хотіла просто сховатися від цієї проблеми. Але в процесі працювати над своїми змінами. А друга: я відповідала кривдникам, зокрема, могла сказати: «добре, у твоїх очах я можу бути товстою, але це не так». Одночасно я почала займатися спортом. Мені допомогли заняття з фітнесу, вони внесли в моє життя дисципліну. Також це дало мені віру в себе, розуміння, що я гарна. Це справді було важливо для мене в той час.
• Чи змогла ти знайти підтримку серед друзів, учителів чи батьків у той час?
• Серед учителів чи інших дорослих точно ні. Та взагалі я не хотіла про це комусь розповідати. Але мені допомогла саме тренерка із занять фітнесом. Вона була сповнена енергії, якою ділилася зі мною. Своїм станом і його причинами я поділилася лише з нею. І вона мене зрозуміла й підтримала.
• Чи зверталася ти по допомогу до шкільного психолога? Як він тобі допоміг?
• Ні, до шкільної психологині я не зверталася. На це вплинула ситуація, яка відбулася раніше. Мене турбувала одна проблема, я прийшла та відверто розповіла про все нашому психологу. Вона мене вислухала, але ніякого зворотного зв’язку я не отримала. За кілька днів потому про нашу розмову, з усіма подробицями, знало ще кілька вчителів. Це неабияк уплинуло на мене. Тому пізніше я не зверталася до шкільної психологині, адже не відчувала себе в безпеці.
• Як працівники школи реагували на випадки булінгу, який відбувався серед дітей?
• Учителі, адміністрація школи не реагували на цькування серед дітей. Можливо вони не знали, як із цим впоратися. Звісно, було кілька спроб провести соціальні уроки, на яких намагалися щось розповідати. Але наш клас це не сприймав, навіть висміював. Мабуть, тому, що ці уроки були досить нудними й не зацікавлювали учнів.
• Як гадаєш, що було причиною того, що однокласник обрав тебе жертвою для булінгу?
• Насправді, коли ми не можемо захистити себе, починаємо нападати. Так само і в цій ситуації. Можливо, він хотів самоствердитися за мій рахунок. Адже він міг відчувати себе недостатньо сильним або впевненим. І в такий спосіб вирішив привернути увагу до мене. Також я вважаю, що на булінг упливають якісь сексистські переконання – із хлопцями завжди все добре, а дівчатам завжди щось потрібно змінювати в собі. До того ж, у моїй школі ніхто не вчив дітей будувати свої особисті кордони.
• Як цей досвід уплинув на твоє подальше життя та стосунки з іншими людьми?
• Це стало моїм тригером на досить довгий період часу. Адже в момент навчання в університеті теж були такі ситуації. Хлопець, із яким я була знайома, мав таку ж поведінку та переконання, як той однокласник. Більше того, це продовжувалося навіть тоді, коли я переїхала до іншої країни.
• Які наслідки булінгу ти помічаєш в своєму професійному житті зараз?
• Непропрацьовані наслідки булінгу дуже сильно відчуваються в моїй кар’єрі. Адже я помічаю, як інколи хтось із колег порушує мої кордони. У будь-якому випадку в житті завжди знайдуться люди, які будуть намагатися це зробити. Якщо у вас є із цим проблеми, потрібно звернутися по допомогу до фахівця.

• Чи спілкувалася ти з агресивними людьми після закінчення школи? Якщо так, то як це вплинуло на тебе?
• До речі, це дуже цікава історія. Адже із цим однокласником я сконтактувала майже через два роки після закінчення школи. Тоді я відчула, що маю йому написати. Хотіла сказати, що не ображаюся на нього, що відпустила ситуацію. У відповідь він попросив вибачення й подякував мені за те, що я йому написала. Як виявилося, він хотів перепросити за свою поведінку, але та і не наважився на цей крок.
• Як ти зараз ставишся до подій, які відбувалися в школі?
• Зараз я думаю про це через призму того, як би я могла реагувати на ті події з теперішнім багажем знань і досвіду. Тобто, аналізую свої слова та дії. Розумію, що минулого не змінити, але всі ми час від часу роздумуємо, як могли вчинити чи відповісти на образи в тій ситуації.
• Як ти вважаєш, що можуть зробити школа та вчителі, для запобіганню булінгу?
• Я вважаю, що варто ввести психологію в школі, щоб вона була на рівні з іншими предметами. Так, у 10 – 11 класах нас навчали медицині, зокрема, як надати першу домедичну допомогу. Але всі повинні знати, як зарадити не лише фізично, а й психологічно. Було б добре виділити для цього окремий клас і створити там затишне середовище. Директор має відповідально до цього ставитися й докладати максимально зусиль. Звісно, важливо мати дитячого психолога, який буде професіоналом своєї справи. Не менш важливим є те, що в школі мають бути не просто вчителі, а педагоги, які вміють спілкуватися з дітьми різних вікових категорій.
• Що б ти порадила дітям, які зараз стикаються з булінгом у школі?
• Не треба ховати проблеми в собі, особливо від батьків. Вони мають знати, що відбувається в школі, і тоді обов’язково допоможуть! Також можна знайти собі друга – учителя, який зможе захистити тебе. І, якщо є можливість, звернутися по допомогу до шкільного психолога.
• Дякую, Насте, що поділилася своєю історією! Вона переконливо показує, що навіть із найважчими ситуаціями можна впоратися.
• Аню, я теж дякую тобі за це інтерв’ю! Сподіваюся, ми допоможемо тому, хто потребує цього, а також звернемо увагу вчителів і шкільних психологів на актуальність цієї проблеми.