Психологиня Валерія розкриває в інтерв’ю сутність булінгу в школах і способи протидії йому. Експертка характеризує основні ознаки цього явища й окреслює причини, чому діти стають агресорами, а також акцентує на важливості підтримки як жертв, так і нападників. Особливу увагу вона звертає на роль дорослих у вирішенні проблеми, на необхідність профілактики цього явища через комплексну роботу в школах. Розмова містить корисні поради для учнів, батьків і вчителів щодо того, як правильно реагувати на булінг і підтримувати тих, хто постраждав від нього.

Анна Танцюра, М-2

Всі фото надано авторкою

---

Валерія, психолог, Прага

      – Привіт, Валеріє! Дякую за можливість поспілкуватися з тобою на таку важливу тему.

– Привіт! Буду рада поділитися із твоєю аудиторією своїм досвідом і думками щодо булінгу.

– Розкажи, будь ласка, де ти здобувала свою освіту?

– Я навчалася в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича на факультеті педагогіки, психології та соціальної роботи за фахом «Практична психологія».

      – Як ти визначаєш поняття «булінг» і які основні ознаки його проявів виокремлюєш?

      – Булінг – це систематичне приниження або агресія в бік однієї дитини / людини від іншої або від групи людей. Основними ознаками є систематичність дій, спрямованих на утиск і нерівність сил. Зазвичай агресор має більше впливу або є старшим і сильнішим.

      – Чому, на твою думку, діти починають цькувати однокласників або знайомих?

      – Це може бути пов’язано з багатьма факторами. Проте найпоширеніші з них: бажання самоствердитися, приховати внутрішню невпевненість, страх. Внутрішньо агресор може відчувати, що нападати безпечніше, ніж захищатися. Також одним із важливих факторів є модель поведінки в сім’ї. Якщо в родині приниження та агресія є нормою, то дитина може сприймати таку поведінку прийнятною.

      – Які психологічні риси дітей найчастіше роблять їх уразливими до булінгу? 

      – Найбільш поширеними є низька самооцінка й соціальна ізольованість. Зазвичай низька самооцінка скривдженого не дає можливості захищати власні кордони та призводить до надмірної чутливості до дій агресора, що, у свою чергу, задовольняє бажання останнього. А відокремленість і відсутність друзів роблять дитину «легкою мішенню» для агресора через відсутність тих, хто може підтримати та протистояти. Тож варто пам’ятати, що ці риси роблять дитину уразливою до булінгу, але вина за це завжди лежить на агресорі!

      – Чому свідки булінгу, як правило, не втручаються або навіть підтримують агресорів? 

      – Серед дітей дуже часто агресори сприймаються як сильні й поважні персони. І суперечити їм – означає втратити соціальне визнання та свою приналежність до «сильних». Також діти часто підтримують агресора, щоб уникнути можливості стати його жертвою.

      – Що потрібно зробити, щоб дитина, яка стала жертвою булінгу, відчула себе в безпеці? 

      – Дуже важливо створити безпеку як фізичну, так і психологічну. Тобто перше – визначити, де дитина зіткнулася з булінгом. Якщо це школа, то поговорити з адміністрацією та викладачами, щоб бути впевненими, що дитина не буде одна та її зможуть захистити. Друге – це психологічна безпека. Ні у якому разі не знецінювати проблему та не звинувачувати. Важливо надати повну підтримку та захист.

      – Як батьки можуть зрозуміти, що їхня дитина страждає від булінгу, якщо вона мовчить? 

      – Дуже важливо спостерігати за змінами в поведінці дитини. Це може бути уникнення школи чи певних соціальних взаємодій. Якщо він чи вона починає уникати певних місць або людей – з’ясовуйте причину. Запитуйте про загальну ситуацію в навчальному закладі, але не тисніть на школяра. Якщо дитина дуже замкнута та не йде на контакт – не соромтеся звертатися до дитячого психолога.

      – Чи можуть агресори також потребувати психологічної допомоги? Як із ними працювати? 

      – Агресори потребують не меншої допомоги, ніж жертви. Дуже часто їхня поведінка є сигналом про внутрішні проблеми й труднощі спілкування в родині. Тому передусім необхідно з’ясувати, яка причина криється за такою поведінкою агресора. Необхідно навчити дитину змінювати деструктивність

 на конструктив, брати відповідальність за свої дії та їхні наслідки. Дуже важливо включати родину в процес. Батьки повинні розуміти, як їх поведінка та способи виховання впливають на дитину.

– Які, на твою думку, помилки найчастіше роблять дорослі (батьки, вчителі), реагуючи на булінг?

– Напевно, найпоширенішою помилкою є знецінення ситуації. Або навіть ігнорування. Або ж такі фрази: «не звертай уваги», «не плач». Не визначивши проблему, ми не можемо її вирішити. Жертва булінгу не отримує підтримки, а агресор не розуміє відповідальності за свої дії. Варто пам’ятати бездіяльність – це теж дія, яка може привести до найгірших наслідків.

      – Що б ти порадила сучасним учням, які бачать булінг у своєму класі?

      – Скажу так: пам’ятайте, що ваша поведінка може змінити чиєсь життя. Не мовчіть та не залишайтеся байдужими. Якщо самостійно ви не можете протидіяти агресору – звертайтеся до старших: учителів, адміністрації, батьків. Будьте амбасадором доброти та прикладом для інших – підтримайте жертву. Покажіть приклад іншим.

      – Які ініціативи, на твою думку, можна було б утілити в школах для ефективної профілактики булінгу? 

      – Це однозначно повинна бути комплексна робота, проведення тренінгів з учнями, залучення батьків, учителів. Потрібно розвивати такі цінності: доброту, взаємоповагу й давати кожному можливість самостверджуватися, отримувати підтримку та схвалення екологічним способом.

      – Який твій ключовий меседж для тих, хто пережив булінг, але досі не може про це говорити?

– Ви – не одні! Поруч із Вами завжди є ті, хто готові Вас підтримати й кому Ви не байдужі. І те, що з Вами сталося, не визначає, ким Ви є. Не бійтеся звертатися за допомогою – Вас є кому захистити.

– Лєро, дякую за поради та підтримку в розкритті цієї важливої теми.

– Сподіваюся, що це допоможе багатьом знайти підтримку та відповіді на свої запитання.