Оксана Кравченко

Студентка-журналістка, яка навчається на 3 курсі, Оксана Кравченко (псевдонім Діана Реймерс) написала більше сотні віршів та декілька десятків прозових творів. Кілька днів тому дівчину номінували на російську національну літературну премію «Поет року». Тож ми вирішили поспілкуватись з талановитою письменницею.
– Привіт. Розкажи, як починалась твоя творчість письменниці?
– Привіт. З усвідомленням того, що не можу не писати. Спочатку намагалася проявляти свої почуття, фантазії, світогляд, філософію в недолугих дитячих віршах та творах, потім були спроби написання в різних літературних жанрах. Врешті-решт знайшла себе в малій прозі. Знайшла свої теми, сформувався стиль, яким зараз і пишу.
– Що надихає тебе творити?
– Я божевільно закохана в життя… І в смерть. Я можу черпати натхнення з будь-чого: з кожної людини, міста, пори року, листа… Проте брешу, не з будь-чого. Лише зі справжнього та(чи) глибокого. Найбільше шансів у щирих розмов, дощів, змістовного кіно й книг, нікотину, чаю з м’ятою, цікавих гарних жінок років сорока, велосипеда, Севастополя та пісень виконавців типу Лєпса, Снайперів чи Спліна.
– Які виникають труднощі у написанні?
– Єдина перепона – загострення маніакально-депресивних психозів. В таких станах я не можу й двох слів до купи зв’язати, навіть для побутової розмови чи повідомлення в соціальній мережі. Не розумію себе й ніхто мене не розуміє. Ненавиджу себе в такі періоди. Така пустота коли писати не здатна… Проте рано чи пізно це проходить і я знову живу, палаю та починаю творити. Ненадовго, але й то щастя!
– Стосовно кумирів. Хто є твоїм улюбленим письменником?
– Моє особисте літературне «тріо на мільйон» – Харукі Муракамі, Макс Фрай та Євген Гришковець. Проза кожного з них була особливо близькою в певні провідні періоди мого життя. Окрім того, саме ці автори вплинули і продовжують впливати на мислення і стиль.
– Твій псевдонім Діана Реймерс. Звідки виникла така ідея?
– Як правило, публікувалася під псевдонімом «Водопадом» (асоціюю себе з цим потоком та однойменною піснею). Але коли відправляла роман на відомий літературний конкурс, то треба було вигадати підпис, що буде більш практичним та ефективним. Не подобається мені зовсім дане батьками ім’я, Діана куди красивіше та більше пасує. А Реймерс… Там була якась страшенно цікава, пов’язана з цим прізвищем таємниця, правда, сама вже не пам’ятаю яка (посміхається). Вже напевне так і залишусь Діаною Реймерс, лінуюсь щось інше придумувати.
– Я знаю, що ти пишеш книгу «Истории к дождю». Про що вона?
– Це збірка оповідань. Вже майже готова, скоро будемо запускати проект по збору коштів для видання. Історії про те, про що можна читати за «чашечкою дощу». Про любов, звичайно ж. І про смерть. Тобто про життя. Про сигарети, каву, екзистенціальні пошуки, дітей, котів, апельсини, гітари. Про тат, окуляри, велосипеди, художників, вчителів, рудоволосих. Ці історії до дощу, як до цикорію чи шоколаду. І як до коханої чи друга. Бо дощ для істинних поціновувачів – і хороший напій, і молочний шоколад, і ліпший друг, і коханий, до речі, теж.
– Які творчі плани на майбутнє?
– Багато ідей, на жаль, не встигаю фіксувати. А плани – то не моє. Намагаюсь уникати планування в усіх сферах життя, нудно. Псувати ж планами творчість – взагалі гріх для мене, нічого доброго не вийде. Та й майбутнє – занадто неправдоподібна штука. Я звичайний письменник, а не Деміург, все якось та складеться. Або ж ні. Тут, звичайно, не без того, що я зіткана з противоріч, якщо згадати про «Истории к дождю». Та саме для мене – ця книга не план, з організаційними питаннямидопоможе літагент Кирил (посміхається).

Обкладинка майбутньої книги

Наталія Малижева, 3-Ж