Росія розпочала повномасштабну війну з Україною вночі 24 лютого. Відтоді минуло майже два місяці. За даними ООН, від початку війни з території України виїхало більше ніж 4 млн людей, близько 6,5 млн українців стали внутрішніми переселенцями. «Війна змінила життя кожного з нас. Війна змінила все: плани, пріоритети, думки», – написав міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко на своїй сторінці у «Facebook».
Повітряні тривоги, обстріли впливають на емоційний стан населення. Про наслідки війни для психічного здоров’я ми поговорили з українською молоддю.
Якими, на Вашу думку, будуть наслідки війни для психічного здоров’я людини?
Валерій Больбатенко, студент, 19 років:
Безумовно, вплив війни на психіку будь-якої людини є дуже великим. Багато українців зараз мають статус біженців, переїжджають у нові міста – це дуже стресово, особливо для дітей. Розлука з рідними та переживання за їхнє становище створює додатковий тиск. Люди, які втратили свої будинки та рідних, схильні до депресивного стану. Переїжджаючи на безпечну територію, люди які бачили обстріли та бойові дії, не можуть відійти від побаченого і вбачають небезпеку в будь-яких речах. Наслідки цих симптомів у майбутньому залежать від самої людини і її особливостей. Когось це загартує на майбутнє, а когось – зламає. Проте, у будь-якому випадку війна є негативним явищем, що має жахливі наслідки.
Богдан Кобзарь, студент, 18 років:
Безперечно, війна – це жах для кожної людини, де б вона не була: чи то в епіцентрі обстрілів, чи то у відносно безпечному місті. Всі ці жахливі кадри, слова, новини про смерті і руйнування дуже впливають на психіку. Хтось під впливом трагічних новин запишеться до територіальної оборони, а хтось впаде у відчай. Все це дуже тяжко, постсиндром війни залишиться з нами назавжди. Це не мине через тиждень, місяць чи рік – цей жах на все життя.
Анна Ярошенко, студентка, 19 років:
Я вважаю, що після війни, психічне здоров’я українців треба буде так само довго «відбудовувати», як й інфраструктуру. Мої рідні, які виїхали з дітьми до іншої країни, кажуть, що досі бояться кожного літака в небі, кожного гучного звуку. Дітям це буде травмою назавжди, їхнє життя, вчинки, погляди, страхи будуть пов’язані з цією страшною згадкою дитинства. Психологам, психотерапевтам, неврологам точно буде що виправляти в свідомості людей після війни.
Вадим Небензя, майстер ресторанного обслуговування, 21 рік:
Невпевненість у безпеці – це основний наслідок, адже війна закінчиться коли-небудь, а спогади про той жахливий проміжок часу залишаться в пам’яті назавжди. Навіть звичайні побутові прилади своїм звуком можуть нагадати постріли або вибухи. Також будуть проблеми зі сном, адже мозок не зможе нормально відпочивати, снитимуться кошмар.
Дарія Харсун, студентка, 18 років:
У кожного залишаться різні спогади, пов’язані з війною, адже кожен переживає різне: хтось майже не виходить з укриття, хтось змушений був виїхати з країни, хтось переживає найжахливіші бої, захищаючи мирне населення, а хтось чує лише відгомін військових літаків угорі. Проте, для кожного з нас ці події залишать свій слід, страшний слід. Не можна навіть уявити, як важко буде людям, які на собі відчули жах вибухів, вони ще довго боятимуться голосних звуків та не відчуватимуть себе в безпеці. Ще важче дітям, адже це відчуття страху та нерозуміння залишить непоправний слід для їхнього психічного здоров’я.
Більшість респондентів наслідками війни для психічного здоров’я людини вважають тривожність, страх перед гучними звуками та довгий реабілітаційний період. «Молоді люди відповіли так тому, що гучні сирени та вибухи викликають страх і тривожність, які кожен з нас ще довго переживатиме. Якщо вони виділили саме такі наслідки, значить вони найбільше вражають їх. Навіть, якщо людина не була свідком обстрілів, вона бачить це по телевізору щодня. Всі ці жахливі кадри розрухи та нещасних людей відликаються в нас співпереживанням, ми ніби відчуваємо це на собі. До того ж, побачене або пережите у половини людей залишить посттравматичний стресовий розлад, який потребує довгої реабілітації», – прокоментувала Ірина Сірик, кандидат психологічних наук та доцент кафедри психології, глибинної корекції і реабілітації Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького.
Думки збирала Вероніка Чіпенко, 3-Ж курс
Залишити відповідь