Студенти та викладачі ННІ української філології та соціальних комунікацій Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького відвідали майстер-клас «Як брати інтерв’ю на чутливі теми». Ініціювали захід представниці Громадського радіо разом із катедрою журналістики, реклами та PR-технологій.

Експертки, медіатренерки, ведучі Громадського радіо Тетяна Трощинська та Лариса Денисенко поділилися секретами щодо проведення інтерв’ю на чутливі теми. Також розповіли про найтиповіші помилки журналістів: непідготовленість медійників до розмови, некоректні запитання, або запитання, що мають на меті отримати не нову, корисну, суспільно-важливу інформацію, а слугують задля задоволення «світських» інтересів.

— Коли звільнили останніх політв’язнів Кремля, ви, можливо, змогли помітити непідготовленість колег, нечутливі, зайві запитання світського інтересу. Матеріали, що на огляд натовпу витягують певні подробиці, які нічого не додають змістовного про людину, але є певною «їжею» для натовпу. І це неприйнятно, особливо, коли герой пережив травматичний досвід, — зауважує Лариса Денисенко

Під час заходу в імпровізованій грі учасники мали змогу розглянути декілька кейсів: студенти в ролі журналістів намагалися розговорити складного інтерв’юйованого, а також героя, який мав травматичний досвід.

— Сенситивне інтерв’ю має розкрити тему, яка емоційно близька для людини. Здебільшого, це герой, який пережив травматичний досвід: травмування, війну, зґвалтування. Тобто, людина має говорити про те, про що соромно зізнатися. Наприклад, історія жінки, яку в 16 зґвалтували, а зараз їй 30 і вона хоче розповісти, як працювала з психологом, знаходила вихід із ситуації тощо.

Ми підготували добірку порад від медіатренерок щодо підготовки та проведення інтерв’ю на чутливі теми:

1. Насамперед, чутливість не вимірюється лише списком «правильних» запитань, вона визначається метою. Журналіст має розуміти, для чого починає розмову. Наприклад, хоче порушити тему, яку замовчують, або витримати стандарт балансу думок. Герой може бути стороною в конфлікті, якій у своїй публікації журналіст дає висловитися.

— Мета не повинна бути суб’єктивною, оскільки це не сприяє з’ясуванню істини. Навіть якщо світоглядні мотиви інтерв’юйованих не збігаються з вашими цінностями, усе одно необхідно зрозуміти, чим керувалася людина в певній ситуації, — роз’яснює учасникам тренінгу Тетяна Трощинська.

2. Дуже важлива підготовка до розмови з героєм. Журналіст має звернути увагу не лише на зміст, факти, які необхідно розкрити, а й бути готовими почути людину.

— Сенситивне інтерв’ю — це згода журналіста стати майданчиком для версії інтерв’юйованого. Треба дати можливість висловити свою позицію герою, навіть якщо сумніваєтеся в правдивості. А вже потім зможете правдивість перевірити або залишити цю справу для журналістів-розслідувачів, — додає Трощинська.

За словами Лариси Денисенко, не слід ставитися упереджено до героїв. Особливо до тих, хто, наприклад, пережив домашнє насилля. Навіть якщо журналіст не вірить герою, то він не повинен вірити й другій стороні. Не слід ставити запитання, що «закриють» інтерв’юйованого. Не слід звинувачувати, краще намагатися почути людину. Не слід опускатися до віктимізації («жертва» в усьому винна, вона спровокувала ситуацію) та слатшеймінгу (критика та осуд жінок і дівчат за їхню сексуальну активність або ж вигляд чи поведінку, які в інших асоціюються з цією сексуальною активністю).

3. Запитання мають бути чіткими, відкритими, правильно побудованими, не давати підказки. За можливістю, журналісту необхідно використати всі відкриті джерела інформації, аби підготуватися до інтерв’ю. Якщо герой — публічна особа, то перегляд попередніх інтерв’ю допоможе не повторювати запитання та дізнатися, чи змінилися його погляди. Окрім фактичної інформації, журналіст може отримати емоційний сигнал про дискомфорт теми.

4. Варто уникати виразів: «Я вас почув», а також «Я вас розумію», якщо у вас не було досвіду, який пережив герой. Краще надати перевагу словам: «Мені шкода, що так сталося», «Я розумію, що вам зараз важко про це говорити», «Я вам співчуваю». Це нейтральні форми.

5. Пам’ятайте про правило «Не нашкодь». Герой не повинен отримати психологічну травму внаслідок розмови. Найчастіше людина сама себе звинувачує за якісь події більше, ніж хто інший: вона перебуває в стані вини, страху, втрати контролю.

— Журналіст має розуміти певні обставини, у яких опинилася людина. Наприклад, якщо інтерв’юйований перебував у полоні, він пережив стан ізоляції. Це неможливість впливати на свою долю, щоденний режим. Ми не повинні посилювати цей стан. Пережитий героєм досвід може бути корисним для авдиторії. Це не просто жовті подробиці, про те, як його катували. Це розповідь, яка допоможе суспільству зрозуміти, що такі історії траплялися з кимось. Про це можна і потрібно говорити, бо є люди, служби, які можуть допомогти. Це був полон, але є кроки далі, — зауважує Тетяна Трощинська.

Лариса Денисенко додає, що люди, які пережили травматичний досвід, фактично, позбавлені суб’єктності. Такий герой думає, що не має всіх тих прав, що й інші, бо колись вони були обмежені. Тоді починається самостигматизація. Людина усвідомлює, що більшість живе не так, як вона, мислить інакше, не приймає її. У таких випадках обов’язок медійників показати, людині, що з нею все добре, надати підтримку та інформаційний захист.

6. Хороше інтерв’ю, здебільшого, руйнує стереотипи. Воно відкриває щось нове про людину.

7. Не варто грати в ролі «детектора брехні», «психолога». Завдання журналіста не принести світло істини, а з’ясувати факти, не полікувати інтерв’юйованого, а отримати корисну для суспільства інформацію й при цьому не нашкодити. Також не варто розповідати герою про свій досвід.

«Ви — не група “рівний – рівному”. З’ясовуйте факти, перевіряйте їх, а не проводьте терапію», — радять тренерки.

Організаторка, продюсерка проєкту «Я захищаю її» на Громадському радіо Катерина Мацюпа зауважила, що освіта дозволяє студентам «розбити» певні упередження та стереотипи. Набагато корисніше, якщо все проговорюється під час навчального процесу, ніж коли вже людина працює. Тому важливо проводити подібні тренінги.

— Мені сподобалося, що тренерки подали більше практичних порад, аніж «сухої» теорії. Під час виконання завдань я вже стикалася з інтерв’юванням людей, які належать до чутливих груп. Спілкувалася з дітьми. Під час заходу зрозуміла, що потрібно керуватися не лише досвідом, оцінками експертів, а, насамперед, фактами, — поділилася враженнями від майстер-класу студентка 3-Ж курсу Таїсія Агавердієва.

Авторка: Дар’я Роженкова, студентка 4-Ж курсу ННІ УФСК

Фото: Аліна Копійко, студентка 3-Ж      курсу ННІ УФСК