У наступному інтервʼю з нашого циклу обговорюємо проблему булінгу серед дітей із дитячим психологом. Як виявити, що дитина страждає від цькування? Які наслідки це має для її майбутнього? Чому важливі добрі сімейні стосунки, і як батьки та друзі можуть допомогти? Психологиня ділиться досвідом, ефективними методами терапії та реальними історіями подолання булінгу.

Анна Танцюра, М-2

Всі фото надано авторкою

• Добрий день, Анастасіє! Дякую, що допомагаєте у висвітленні такої важливої теми, як булінг серед дітей у школі.
• Добрий день! Спробуємо розкрити це питання!
• Передусім хочу представити вас авдиторії. Розкажіть, будь ласка, де ви здобували свої знання.
• Я навчалася в Херсонському державному університеті, отримала диплом магістра за кваліфікацією «Викладач педагогіки і методики початкової школи у ВНЗ. Учитель початкової школи. Дитячий психолог.». В Херсоні я працювала в закладі дошкільної освіти та паралельно проходила навчання для підвищення кваліфікації. Поглиблено почала вивчати дорослу психологію, щоб бути компетентною в роботі з батьками, які до мене звертаються. Також ознайомилася з різними видами терапій, вчилася підбирати методики відповідно запиту людини. Не менш важливими є ті теоретичні знання та практичні навички, які я здобула на курсі «Психіатрія для психологів». Адже для гарного психологічного результату нам потрібна психічна стабілізаційна опора. На моїй сторінці в Instagram @romanastasiia_ можна ознайомитися зі всіма моїми сертифікатами.
• Як ви визначаєте, що дитина зазнає булінгу?
• Узагалі в таких випадках можна помітити, що дитина починає закриватися в собі, не хоче розповідати про будь-які події в школі, не має бажання ділилися почуттями з батьками. Також потрібно зʼясувати, чи знає і визначає дитина свої особисті кордони. Цьому мають навчити її дорослі.
• Які довгострокові наслідки цькування ви спостерігали у своїй практиці?
• Тривалими наслідками можуть бути розлади харчової поведінки, порушення самооцінки, підвищена тривожність, переддепресивний стан, загальне нерозуміння, чого ти хочеш від життя, бо твої думки залежать від оточення. Сюди також можна включити абʼюзивні стосунки (взаємини, в яких одна сторона систематично пригнічує іншу). Тобто булінг у дитячому віці приносить негативні результати в дорослому житті.
• Чи є відмінності в переживанні булінгу різними віковими категоріями?
• Булінг у дошкільних закладах, зокрема насмішки, − це також про особисті кордони, вираження своїх емоцій, озвучення того, що йому неприємно. У садочках діти можуть сприймати це як гру, яка їм не зовсім подобається. У ранньому віці це не сприймається як проблема, але все ж залишає свій відбиток. Якщо йдеться про початкові класи, то дитина вже чітко усвідомлює, що хтось із неї насміхається чи якось по-іншому проявляє булінг. Саме тоді дитина починає замикатися в собі, бо не навчилася відстоювати себе. У середній і старшій школі випадки знущань болюче сприймаються. Тоді діти починають завдавати собі шкоди – прогулюють навчання, стають усе більше закритими в спілкуванні. Це також нерідко відображається на стосунках із батьками, оскільки школярі втрачають довіру до старших людей, зокрема й найрідніших.
• Як упливають на дитину взаємини в сімʼї в контексті булінгу?
• Стосунки між членами родини дуже сильно впливають на це. Якщо дитина не довіряє своїм батькам або не почувається вдома в безпеці, то не буде розповідати про проблеми в школі, через що вона не отримає належної допомоги.
• Які методи терапії ви вважаєте найефективнішими для постраждалих від булінгу?
• Обовʼязковою є сімейна терапія, адже булінг у школі та за його межами – це проблема не лише дитини. Тому батьки мають зрозуміти, де вони схибили, чому так сталося і як це можна виправити. Для досягнення гарних результатів потрібно працювати в команді. Можна попрацювати в гештальт-терапії (фокусується на усвідомленні своїх емоцій, переживань і поведінки в поточному моменті). Тобто, ми розуміємо, що є проблеми з особистими кордонами, самооцінкою та самоподачею. Тому в такому методі працюємо із цим. Арт-терапія (техніка, що використовує творчість для вираження емоцій і вирішення внутрішніх конфліктів) або агіотерапія (техніки, що залучають казкотерапію: створення, читання чи аналіз казок для роботи з емоціями, травмами тощо) також можуть допомогти в стабілізуванні дитини.
• Чи можна повністю подолати наслідки цькування?
• Якщо булінг перебуває на початковій стадії, то із цим впоратися найлегше. Зараз йде мова про дошкільні заклади та початкові класи. Якщо вчитель помічає випадки цькування, має повідомити про це батькам. Адже діти не завжди розповідають про це вдома. Але якщо знущання відбуваються тривалий час – тижнями/місяцями/роками, а батьки цього не помічають і не звертаються по допомогу до психолога, то це залишається з дитиною на все життя. Навіть якщо це пропрацювати в дорослому віці, то страх залишиться. Людина буде боятися або проявляти себе, або висловлювати свою думку, або оцінки інших.
• Як працювати з дитиною, яка стала агресором?
• Одного разу я працювала з такою дитиною. Хлопчик був тоді в середній школі та проявляв агресію до своєї однокласниці, яка дуже добре навчалася. Його успішність була посередньою, тому вдома його сварили, били через оцінки. Тобто до дитини виявляли агресію в сім’ї, але не показували, як він може працювати над собою, щоб краще навчатися. Через отриману вдома агресію йому потрібно було десь її вивільняти, а саме через булінг у школі. Коли дитині показали норми спілкування, вона скорегувала свою поведінку.
• Чи були випадки, коли батьки заперечували проблему булінгу?
• Саме в цій сімʼї була така ситуація, оскільки батько не бачив проблем у своєму підході до виховання. Він не брав активної участі в подоланні проблеми. Також тато не поважав свою дружину як жінку, тому в очах хлопчика дівчатка вже були нижчі за рангом. Агресія все одно буде, адже тато не змінюється. Але, незважаючи на це, хлопчик навчився екологічно вивільняти свої емоції.
• Яка роль друзів дитини в подоланні булінгу?
• Друзі відіграють дуже важливу роль. Адже бувають такі випадки, коли підлітки 12 – 14 років є набагато свідомішими, ніж їхні дорослі батьки. Мала такий досвід, коли 14-річна дівчинка написала мені в «Instagram» прохання попрацювати із її подругою, бо вона дуже хвилювалася про неї. Тоді я попросила контакти мами дівчинки, що потребує допомоги, бо потрібна її 100-відсоткова згода. Але дівчинка сказала, що мама проти, щоб її дитині допомагали, тому вона сама вирішила оплатити сесію подруги. Ситуація насправді була важкою, адже школярка почала завдавати собі фізичної шкоди, мала дуже погані думки. Тому можу зробити висновок, що справжні друзі також є фундаментом розуміння й підтримки.
• Яка роль батьків у вирішенні проблем булінгу?
• Батьки мають допомогти дитині зрозуміти, як встановити особисті кордони, навчити сприймати та розуміти себе і свої потреби. Дитина, із якою спілкуються фразами «перечекай», «перетерпи», «ігноруй», «не плач», «мовчи», «закрий рота» не розуміє, де починаються та закінчуються її кордони, що їй подобається, а що ні. Щоб батьки могли навчити цьому дитину, вони самі мають це знати. Зазвичай дорослі думають, що якщо їх малеча буде супервихована чи слухняна вдома, не буде відстоювати свою думку, то вона вийде за межі будинку й буде самостійною, зрозуміє, що їй хочеться, подобається і таке інше. А це працює навпаки. З мого досвіду найчастіше жертвами булінгу стають ті діти, які вдома не мають права голосу, зазнають морального та фізичного насилля.
• Поділіться, будь ласка, своїми прикладами вирішення ситуацій із булінгом.
• У мене є досвід роботи з дівчинкою, здається, це був 6 – 7 клас, яку виховували з такими переконаннями, що вона має бути тихою, спокійною, поступливою, вихованою, добре вчитися та мати гарний вигляд. Але її не вчили відчувати та проявляти себе. Наприклад, коли вона плакала, її заспокоювали фразою «не реви». Після цього вона не могла, ба більше, боялася проявити свої емоції. У неї почалися серйозні проблеми з їжею, вона завдавала собі фізичного болю, що могло мати найгірші наслідки. Батьки звернули на це увагу, але запізно, тому що це відбувалося три роки поспіль. Вони намагалися змінити свою поведінку, виховання, що було досить важко зробити. Зрештою, довелося звернутися до психіатра, який допоміг дівчинці. Вони змінили школу, де була краща атмосфера. Тим більше, у новому навчальному закладі не знали про її досвід цькування. Після довготривалої терапії, а саме півтора року, вона почала краще спілкуватися з однокласниками, навіть знайшла собі подругу. Але інколи їй дуже важко контактувати з новими людьми та з батьками. На жаль, наслідки булінгу в першій школі залишаться з нею назавжди.
• Дякую вам, Анастасіє! Сподіваюся, що якомога більше дітей і батьків за потреби зможуть звертатися до таких фахівців, як ви. Адже це насправді дуже серйозне питання, яке залишає в людини відбиток на все життя.
• Щиро дякую вам, за діалог і бажання розібратися в цій важливій темі!