У минулому матеріалі я так розгулявся, що навіть отримав відповідь на нього у вигляді чудового есе від Оксани Кравченко. Дякую.

Цього разу хочу зачепити тему списку літератури для обов’язкового прочитання. Саме зачепити, бо розкрити мені не дозволять скромні знання програми для журналістів-четвертокурсників. Але п’ять семестрів навчання я вже маю за плечима, тому можу судити про те. що знаю точно.

Кажуть, що американці тупі, але ж Боже, що вони читають у школах та університетах: «Вбити пересмішника» Харпер Лі, «Великий Гетсбі» Фіцджеральда, «451 градус по Фаренгейту» Бредбері, «Над гніздом зозулі» Кізі. Та навіть «1984» та «Скотний двір» Оруелла! Я не дарма згадав саме ці книги, бо всі їх читав, але не у межах курсу літератури, та й впевнений на 90%, що до закінчення університету, ні один з них не побачу у списках для обов’язкового прочитання для здачі модуля. Натомість ми читаємо ті романи і повісті, з якими стикались вже у школі: «Божественна комедія», «Робінзон Крузо», «Дон Кіхот». Я розумію, що перечитувати книги корисно, але навіщо це нам? Філологи мають ці твори у списках, бо муситимуть їх трактувати учням у школах. Але журналістам треба ж лише для загального розвитку, пам’ятаєте?

От у мене є така пропозиція, яка лунає, мабуть, просто у небуття, бо хто ж до якогось там третьокурсника прислухається. Якщо все-таки загальний розвиток, то нехай ці твори ми оберемо самі. Щоб дійсно читали із задоволенням, а не з-під батога. Зробити анкетки, роздати групі, хай понаписують бажані романи чи повісті. Потім найадекватніші з них оберуть викладачі літератури і сформують новий список книг для обов’язкового прочитання, за який ми і отримаємо залік. І тоді вже не треба зважати викладачам на відмазки типу «мені таке не подобається», «я нічого не зрозумів» тощо. Самі обрали, то й читайте.

Скажете, проблемою буде, що не всі викладачі читали ті твори, які будуть у нових списках. Їм же буде краще, розширять своє коло прочитаної літератури, відчують себе знову на місці студентів врешті-решт.

Так, моя ідея утопічна, і не матиме практичного втілення ніколи. Проте, хто з нас не мрійник.

Олег Магльований, 3-Ж