І знову про літературу, або все залежить від ставлення

14 Грудня, 2015

Да простить мене Олег Магльований.

 

Література – то вже таки «ізбіта» тема нарікань моїх колег. Пам’ятаю, коли Т. Г. дала змогу нашій групі критично висловитися з приводу журналістської освіти, більша половина 3-Ж не втрималася, щоб не згадати про такі обридлі українську та зарубіжну літератури. Типу ці заліки пожирають час, якого й на профільні предмети не вистачає, багато читати, важко й т.д.. Мені як книжному «червю» й письменнику образливо, бо ці нарікання не зовсім перебільшені, бо вимоги вбивають у студентів бажання читати, бо…

 

Я хз, що то за журналіст, що не читає. Не вміє читати, не любить читати, не хоче читати. Одна з бід літератури як навчального предмета – нас не вчать вміти читати, любити й хотіти. Більше того – не сприяють тому, щоб ми ДУМАЛИ, що є однією з основних цілей літератури. Законспектуй статті, вивчи пару віршиків, назви імена головних героїв твору, скажи, де ці головні герої полюбили один одного, хто кого вбив і чому – умніца, давай заліковку. Я завжди мріяла про такого, знаєте, справжнього викладача літератури, такого, щоб очі горіли, щоб приходиш на семінар, кажеш, що ну його всоте тих волів бісових перечитувать, чи кажеш, мов, ну не пішов мені цей Стефаник, я всю ніч останньою книгою Муракамі, наприклад, насолоджувалася. І тебе не виганяють з аудиторії, не ставлять мінус, тобі посміхаються, розуміють, з ТОБОЮ говорять, тебе чують. Я не кажу, що вся програма непотріб, але… Кажуть, що такі вчителі бувають. В цьому семестрі я в тому впевнилася. Нам змінили викладачів літератури. І я пожаліла, що пропускала заняття обох з них, правда. Прийшла на передостанній семінар до І. О. Кошової і була вражена. Діалог, живий, щоб його діалог! От такі от прості речі, що взагалі-то мають бути нормою, дивують. Ну от справді ж цікаво було, що їй, що нам працювати, киньте в мене тапком, якщо не права. Ми з колегами навіть просили не спойлерить і записували в нотатники назви рекомендованих книг. Отак-от має буть!

 

А ще я хз, чому всі аж так переживають за залік. Ну серйозно. Навіть в цьому семестрі я отримала «зарах» з літератури чисто здавши всі борги в останні дні, ну й трішки проявивши себе на парах, не без цього. Я прочитала повністю лише один твір, переписала конспекти в одногрупниці (дякую, Яно), не поспала кілька діб. Так, я не кращий приклад. Маю всього 70 балів. АЛЕ. Я лиш хочу сказати, що справа в ставленні. Людина може все, до того ж студент, до того ж студент-журналіст ЧНУ (посмішка). Залік отримати неважко. Неважко отримати 60, навіть 100, як навіщось здалось. Зациклюючись на цифрах та нитті про важку долю, ми упускаємо найважливіше. Отримуємо залік за заліком, екзамен за екзаменом, здали – забули. Навіть з найзануднішого й непотрібного предмета можна щось та взяти. Чого варте вміння з захватом дискутувати про книгу, що не брав до рук чи  вміння не спати 65 годин. Це, до речі, пригодиться більше, ніж навики конспектувати гарним почерком і зубрити. АЛЕ. Моя жага до читання непохитна, я не з тих, хто клянеться в ненависті до літератури вийшовши з аудиторії, де проходив залік.

 

Занудні викладачі старої закалки та інколи безглузді вимоги ламають нас, та не здаваймося!

 

Ксюша Кравченко, 3-Ж



Коментарі:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Схожі дописи: