Лише вдруге за всю історію, поки я їздив в університет, почув у маршрутці не шансончик, а нормальну музику. Здається, що усі водії автобусів слухають «Радіо Шансон» як мантри. Мабуть, це їм дає впевненості у хамстві на дорозі, додає автоматично п’ять цигарок у пачку щодня і скорочує робочий день на годину.

Вперше довелось слухати хорошу музику в автобусі ще на першому курсі. То була настільки велика радість у моєму у житті, що я навіть запам’ятав колір маршрутки, якій їхав. То був №11 бірюзового кольору, а водій врубив майже на весь салон Нірвану. Чесно кажучи, не пам’ятаю реакцію людей. Можливо, через те, що я її не бачив, бо слухаю чудову музику, заплющивши очі. Що було цікаво: водій не схожий на типового пошановувача рок-музики. Швидше любитель тюремного блатнячка.

І от вдруге. Думав, що того не станеться вже ніколи. Сів, як завжди, у один з автобусів, який їде з мого села у Черкаси. На автоматі виймаю електронну книгу, щоб почитати на літературу твори і чую, що щось не те. Тобто, якраз те, що потрібно, те, що трапляється, як виявилось, раз на 2 роки. У маршрутці грає шикарний блюз від Гарі Мура. Знали б ви, як на мене діє чудовий блюз, то зрозуміли б. Я й забув, що читати хотів.

Згадалось, що одного разу їхав із водієм, який фанатіє від «Дзідзьо». Той слухав цілий альбом цього українського недогурту (маю повне право на оцінне судження 🙂 ). Мало того, що слухав, то ще й підспівував, ділившись враженнями від альбому із кондуктором. Добре, хоч вона розділяла мою думку, бо їхали тоді ми лише втрьох.

Коли трапиться втретє, що почую гарну музику в маршрутці – невідомо. Але віра у водіїв, які не слухають мантри від «Радіо Шансон», зростає.

Олег Магльований, 3-Ж