Чи все ж не зовсім недосяжна ідея (про ту ж таки літературу)?

18 Грудня, 2015

Тема списку літератури, що зачепив Олег Магльований в «Утопічній ідеї», чіпляє (вибачайте вже за тавтологію) за живе! Негайно сіла за відповідь, пожертвую сном, воно того варте.

 

Мені було боляче, окрім жартів, бачити в першому реченні оці от назви: «Вбити пересмішника», «Великий Гетсбі», «451 градус по Фаренгейту», «Над гніздом зозулі». Не будь я така везуча, не додумайся я сама прочитати ці та десятки-сотні подібних прекрасних речей… Навіть уявляти не хочу, бо з депресій потім не вилізу. Але ж не всім так щастить, знати, що бувають подібні книги, що їх можна брати до рук й читати. А ще страшніше, коли знаєш, хочеш, та не можеш, бо… Куди болючіше мені далися рядки, де мій колега згадав «Робінзона Крузо» й «Дон Кіхота». Ох…

Теж, на правах якоїсь там третьокурсниці, покричу трохи в безвість. Тетяна Григорівна вчила нас, що не треба мовчати. Що ж, спробуємо… Вже не раз чула від студентів-журналістів, мовляв, хочу прочитати те й те, та, наприклад, не скоро візьмусь, поки відійду від програми за семестр. Що то за програма така, від якої треба відходити?

Про анкети. Щоби всі розуміли, що ми з Олегом не просто помішані на книгах мрійники, хоч і не без того, так. Писала «аналітичний» рейтинг, в лапках, бо який з мене аналітик… Скажу інакше: п’ятнадцять моїх одногрупників, практично весь 3-Ж, заповнили анкети, де назвали улюблені жанри, твори, авторів, прокоментували, чому люблять саме це. І люблять же, і не під загрозою незаліку, і люблять здебільшого доволі непогану літературу, в чому (тут я наберуся сміливості й заявлю, що) розбираюся. Я не стверджую, що ми, студенти, знаємо все краще, ми справді потребуємо педагогів, співпраці. От по суті я зараз переказую текст Олега іншими словами. «Да простить мене Олег Магльований» дубль два. Простить, що лізу на його територію, але то й моя територія. І мої слова теж. Заперечу лише неможливість і безнадійність ідеї. Впевнена, що якщо ризикнути, провести експеримент й дозволити студентам вплинути на програму, бодай на один семестр і, бажано, звичайно, в нашій групі (посмішка), то буде як мінімум цікаво й захоплююче для обох сторін. Як на мене, викладач-студент – це має бути щось більш глибше, ніж тяжка боротьба за бали другого й не менш важкі намагання першого довести… Ну хай краще три крапки. І є педагоги у нас і студенти, яких це все хвилює, тому навряд чи, Олеже, говоримо в небуття. А раптом…

 

Оксана Кравченко, 3-Ж



Коментарі:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі дописи: