Насправді працювати на радіо, а найголовніше – робити це все своїми руками занадто важко, коли ти – студент. Всі знають, що ця верства населення не вирізняється особливою далекоглядністю, організованістю та неймовірним бажанням роботи. Це стосуюється і нас. Я б навіть сказала, в повній мірі. Адже на носі сесія і закінчення семестру, а ми – люди творчі, відповідно маємо дочорта боргів, з якими треба якось розгрібатись. Саме цей факт і змусив наш вектор «бурной деятельности» дещо призупинитись. У нас з’явились дні, коли в ефірі не було жодної передачі.

Проте взяти себе в руки не так уже і важко. Варто лише надихнутись чиїмось успіхом і зародити в собі здорові амбіції стосовно свого проекту. Для нас таким натхненником завжди було «Радіо КПІ». За ними ми слідкуємо уже досить довгий час. Мене завжди приємно дивував їхній запал. Звичайні студенти зорганізували у своєму університеті найкрутіше радіо у всій країні! Саме за цим наше майбутнє. Безперечно!
Думаю, більш ніхто не може похвалитись такою кількістю інтерв’ю із відомими людьми всеукраїнського, або навіть міжнародного масштабу. В той час як їх передачі власне мені не дуже подобаються. Деякі – так, але більшість – ні. Якось так виходить, що начитають вони інформацію занадто награно, або занадто швидко, або подають купу такої інформації, яка насправді не потрібна. Наприклад, коли в передачі-рецензії на «Чуму» Камю, півгодини начитували біографію автора нудним і втомленим голосом. Не скажу, що ми – боги ефіру та начитки, проте, думаю, ми на 1 зі 100 сходинок до цього.

Продовжуючи тему КПІ, не можна не згадати про той факт, що нещодавно їх обікрали, позбавивши команду дуже дорогого обладнання, в яке влились і ті нещодавно виграні «кпішниками» 100 тис. грн. І як вони натякнули у статті з цього приводу – це зробив університет за політичні дебати, проведені в ефірі. Ще одне підтвердження факту про те, в якому соціумі ми живемо і як важко тут щось робити своїми силами. Але хлопці та дівчата знову взялися до відродження радіо з нуля. А нам лише треба працювати на готовому. Коли все найнеобхідніше є. Тому ми не маємо права скиглити.

Дарина Дячок